Як зберегти психологічну стійкість дитини під час пандемії

- Зберігайте спокій. Зазвичай діти копіюють стан і поведінку дорослих. Тож стежте за собою і своїм емоційним станом та зважайте на те, як ваші реакції можуть вплинути на дитину.

- Будьте чесними з дитиною. Не бійтеся говорити про пандемію й не забороняйте дитині обговорювати цю тему. Інакше дитина може перекрутити чи спотворити інформацію, яку почує на вулиці, по телевізору чи з інших джерел. Це лише посилить у дитини страх і переживання. Тож розповідайте дитині про все, що її цікавить, і чесно відповідайте на всі її запитання. При цьому враховуйте вік і пізнавальні можливості дитини, говоріть простими словами. Якщо не знаєте, що відповісти, пошукайте інформацію в надійних інтернет-джерелах і зрозуміло поясніть її дитині.

- Дотримуйтеся розпорядку дня дитини. Наявність звичних ритуалів дасть дитині почуття безпеки, знизить тривожність. Можете візуалізувати розпорядок дня за допомогою малюнків, фотографій, кольорових наліпок чи стікерів.

- Запевніть дитину в тому, що ви завжди допоможете. Дитина має знати, що в будь-якій ситуації вона не залишиться наодинці з проблемою й своїми переживаннями. Дитині потрібні відчуття безпеки та спокою.

- Подавайте гідний приклад для наслідування. Якщо ви свідомо ставитиметеся до нових правил і обмежень, дбатимете про своє здоров’я, то дитина легше адаптується до них і дотримуватиметься їх.

  

ІГРОТЕРАПІЯ З ГУДЗИКАМИ

Ці ігри незвичайні. Їх не можна, як будь-яку іграшку, просто дати дитині і сказати : “Грайся”. Їх не можна показувати дитині всі одразу, а лише поступово. Проте ними можна гратися не лише одному, а й усією сімۥєю, цілою групою.

Такі ігри можна використовувати як тести, перевіряючи кмітливість, творчі й конструкторські здібності дитини, розвиток її логічного мислення та просторової уяви. Заняття  такими іграми – справжній гімнастичний зал для тренування … розуму! Таких залів покищо не створюють. Але незабаром, вони обовۥязково будуть. І цінують їх тим більше, чим глибше люди проникатимуть у сакрати розвитку здібностей дитини.

Щоб рухати вперед науку, техніку, виробництво і суспільне життя, потрібні винахідники, новатори генераторних ідей – люди потужної творчої думки, розвинутих творчих здібностей.

Кожна здорова дитина може стати такою, але … незнання і традиції, що склалися, не дають змоги це зробити. Творчий розум – поки що рідкість, хоча люди вже оволодівають секректами тврчості  й розвитку творчих здібностей.

Перший секрет – ранній початок ігротерапії з дітьми.

Тому ігри для розвитку незамінні у наймолодшому віці, коли дитині ще складно користуватися інструментами й матеріалами і їй не під силу моделювання. Дуже добре, коли ігри для розвитку захоплюють дитину у 2 роки, добре, якщо в 3-4, не пізно, якщо в 6-7. Загальне правило: чим раніше дитина почне гратися, тим легше може розвинути свої здіності й тим більших висот може досягти.

Другий секрет – особливе вміння гратися з дитиною,

а граючись спілкуватися з нею. Не повчати її, а “заряджати”творчістю, бажанням розвۥязувати різноманітні завдання і навіть придумувати нові. Але щоб “заряджати дитину ”, треба насамперед  зацікавитись самому, захопитися цими іграми.

Загальні правила гри.

1. Гра має приносити радість дитині і дорослому. Кожен успіх дитини – це спільне досягнення – і ваше, і її. Радійте цьому.
2. Зацікавлюйте дитину, але не змушуйте її гратися, не доводьте занняття іграми до перенасичення.
3. Ігри для розвитку – ігри творчі, тобто всі завдання діти повинні виконувати самостійно. Наберіться терпіння й не підказуйте ані словом, ані зітханням, ані жестом, ані поглядом. Дайте можливість дитині мислити, робити все самій і навіть знаходити свої помилки. Тільки тоді, коли дитина впорається зі складними  завданнями, вона ровиває свої творчі здібності, росте.
4. Щоб відчути порівняльну складність завдань, перш ніж давати їх дітям, обовۥязково виконайти їх самі.Вчіться виконувати їх щоразу швидше.
5. Обовۥязково починайте гру з дитиною з відповідального завдання. Успіх з початку занять – неодмінна умова зародження цікавості.
6. Для молодших дітей пожвавлюйте гру казкою чи оповіданням, давайте імена, вигадуйте, фантазуйте, поки дитину не почне захоплювати сам процес подолання труднощів, досягнення бажаної мети.
7. Чим більше в дитини розвинута певна риса – тим сильніше вона прагне її виявлення. Сильному більше хочеться побігати, поборюкатись, погратися в рухливі ігри, слабший цього не любить. Не цікавитися дитина може з двох причин: у неї мало розвинуті риси, необхідні у грі, чи дорослі силують дитину гратися, самі того не розуміючи, що відбили у неї бажання до гри. Тому більше хваліть її за успіхи.
8. Можна влаштовувати змагання на швидкість розвۥязування ігрових завдань. Час кожного фіксувати секундоміром. Розвинуті діти вже з 6-7 років можуть перемагати дорослих. У такому випадку слід набратися мужності і визнати свою поразку. Складно придумати іншу нагороду дитині. Не бійтеся, що ваш авторитет при цьому постраждає.

ГРА З ГУДЗИКАМИ

Цикл “Знайомство і взаємодія”.

Гудзиковий масаж

Заповніть велику коробку (наприклад, з-під взуття) гудзиками. Бажано, щоб їх було багато. А тепер разом з дитиною зробіть таке:

• опустіть руки в коробку;
• поводіть долонями по поверхні коробки;
• захопіть гудзики в кулаки, трошки підніміть і розтисніть кілаки;
• зануруйте руки глибше в “гудзикове море” і “поплавайте” в ньому;
• перетирайте гудзики в ньому;
• перетирайте гудзики між долонями;
• пересипайте їх з долоні в долоню;
• спочатку однією рукою, а потім іншою, потім двома руками захопіть трішки гудзиків і відпустіть;
• беріть у руки по одному різноманітному гудзику: великий, витягнутий, квадратний, гладенький, перекочуйте їх між долонями, поступово збільшуючи амплідуду рухів;
• ці рухи можна зробити зовнішніми сторонами долонь.

А тепер перемістіть коробку на підлогу:

– занурте у коробку голі ступні;

– виконуйте кругові рухи;

– глибоко занурюйте ноги в гудзики, поворушіть пальцями ніг;

– перебирайте гудзики пальцями ніг;

– перебирайте гудзики між ступнями;

– захопіть гудзики пальцями ніг, підніміть і розтисніть пальці.

Коментар. Масаж активізує так званий “мануальний інтелект” через месаж кінчиків пальців, рук, долонь. Таким чином відбувається сенсорно-моторний розвиток, який є передумовою успішної взаємодії з навколишнім світом. Масаж ніг важливий для активізації життєво важливих центрів організму.

Рибалка

Скажіть дитині: “Ми з тобою рибаки. Ходимо на рибалку в “гудзикове море.”  Наші руки допоможуть нам виловити рибку-гудзичок. Опустити руки в “гудзикове море” та впіймай рибку. ( Нехай дитина візьме будь-який гудзик).

• Яку рибку ти впіймав? Велику чи маленьку? Гладеньку чи ні? Круглу чи квадратну?
• Якого кольору твоя “рибка”?
• Вона легка чи важка?
• Тепла чи холодна?
• А тепер я впіймаю “рибку”. Візьми мою “рибку” в руки. Яка вона?
• Чи вона справді маленька (гладенька, слизька, холодна, легка)?
• Тепер покладемо те, що ми виловили, у відро. Заплющимо очі. Опусти руку у відро і знайди свою “рибку”. Чому ти впевнений, що це твоя рибка?

  Кометар. Гра розвиває сенсомоторну й пізнавальну сферу. Ускладнюючи гру, можна додавати до “відерця” більше “риби”.

Акваріум.

Для гри потрібна миска з водою й додаткові гудзики. Скажіть дитині:

• Ми з тобою спіймали дві рибини. Принесли їх додому. У нас є акваріум (покажіть миску з водою), там уже живуть три “рибки” (покладіть до миски з водою три гудзики). Ти добре запамۥятав свою здобич? Зараз ми відпустимо наших рибок в акваріум, заплющимо очі. Чи зможеш, опустивши руку в акваріум, впізнати свою “рибку”? А мою? Молодець! А якби в нашому акваріумі було більше “риби”?

       Коментар. Особливістю цієї гри є взаємодія з водою. це дозволяє зменшити напруження, збільшити запас відчуттів дитини.

Ґудзикове намисто.

Викладіть гудзики на стіл. Скажіть дитині:

• Зробимо подарунок нашій бабусі – біле намисто (або іншого кольору). Вибери всі білі гудзики. Візьми великий гудзик. Він буде центром намиста. Поклади його перед собою. Тепер вибери два менших гудзики…

Так, викладаючи гудзики півколом, ви отримаєте намисто. Ускладнення в грі -можна нанизувати на нитку.

               Коментар. Гра закріплює знання кольору, форми, розміру і знання просторових напрямків. Крім того дитина переживає радість творчості: перед нею те, що вона створила своїми руками і чи принесла радість ближньому. Використовуючи принцип гри “гудикове намисто”, ви можете створювати різноманітні візерунки з гудзиків, змінюючи колір, форму, розмір, просторове розміщення.

 Ґудзикове лото.

Візьміть дві яскраві ілюстрованих книжки. Знайдіть найкращі картинки. Одну книжку віддайте дитині, іншу візьміть собі. Пересипте гудзики в мішечок. Скажіть дитині:

– Будемо грати в лото. У кожного з нас є картинка. Я діставатиму з мішечка гудзики. Ти називатимеш їх колір і шукатимеш колір гудзика на своїй картинці. Якщо ти знайшов цей колір, то отримаєш цей гудзик і кладеш його на картинку на місце того самого кольору, як гудзик. Потім ти дістаєш гудзик, я називаю його колір і шукаю на своїй картинці. Якщо я правильно назвала і знайшла цей колір, ти даєш мені гудзик і я кладу його на потрібне місце. Виграє той, хто закриває всі кольори картинки гудзиками.

Коментар. Особливістю цієї гри є те, що вона має інструкцію і правила, які можна змінювати під час наступної гри. Також у грі може бути переможець і переможений. Отже, так ми формуємо у дитини адекватне ставлення до своєї  та чужої перемоги, вчимо переживити поразку. Через систему гри ми переходимо від “мануального” інтелекту до “соціального”.

Цикл “Сімейні історії”

                    Наша памۥять зберігає безліч історій: сумних, радісних, попереджувальних, повчальних, цікавих, героями яких були ви й члени ваших сімей. Припишіть їх гудзикам. Так досвід і традиції вашої сімۥї перейдуть до дитини. Відкриття свого “коріння ” створить відчуття впевненості як у дитини, так і у вас.

Подія.                                 

Влаштуйтеся зручно за столом, на килимі, дивані. Увімкніть приємну муику. Дістаньте коробку з гудзиками. Згадайте, як багато поколінь жінок вашої сімۥї тримали цю коробку в своїх  руках, складаючи гудзики. Злегка потрусіть закриту коробку над своїм вухом  і вухом дитини, прислухайтесь до шепоту часу… Скажіть дитині:

• У цій коробці зберігаються гудзики, які були на одязі твоєму, моєму, бабусі, дідуся. Чуєш їх розмову? Вони розповідають один одному і нам чудові історі нашої сімۥї. Послухай, ось одна з них…

У цій коробці є гудзичок  мого весільного плаття. Він маленький, білий, блискучий, гладенький. Знайдемо його в коробочці. Так, це він. Цей гудзичок памۥятає наше з татом весілля. Він памۥятає посмішки, побажання щастя, багато радості. Тому він приносить радість і щастя. Візьми його в руки, стисни його в кулачку, зігрій. Відчуваєш, як до тебе прийшла радість? Тепер, якщо ти залишишся сам удома, і тобі стане сумно, знайди цей гудзичок, потримай його в руках, і він дасть тобі сил. Гудзик може дарувати радість і іншим. З ким би ти хотів поділитись своєю радістю? Скажи цій людині щось хороше.

Коментар. Ви можете розповісти історії про різні події, які відбувалися у вашому житті, приписуючи гудзикам почуття, які прикрасять історію. Таким чином, ви створюєте символи різних емоційних станів, що сприяє ровитку емоційних процесів дитини.

Родове дерево.

Візьміть папір і олівець. Проведіть вертикальну лінію по центру аркуша. Уявіть, що це – стовбур дерева. Підмалюйте його й симетрично розміщені три рівні гілок. Попросіть дитину знайти “мамин” гудзик, гудзик “тата”. Покладіть “мамин” гудзик ліворуч від стовура дерева, “тата” – праворуч. Скажіть дитині:

– У кожної сімۥї є родове дерево. Воно є і в нас. Зараз ми його створимо. Нижні гілки дерева належать старшому поколінню: твоїм бабусям і дідусям з маминої й татової родини. У батька є мати і тато, у мами є мати і тато. Вони найстарші в нашій сімۥї, її опора. Ми називаємо опору сімۥї  “старшим поколінням”. Знайди чотири великих гудзики і розташуй їх на найбільших гілках: маминих батьків – ліворуч, а батька – праворуч. У старшого покоління зۥявилися діти: у моїх батьків – я, у татових – тато. Ми з татом є  “середнім поколінням”.  Візьміть два менших гудзичка – це буде я і тато. Розташуй наші гудзики над баусиними та дідусевими гілками. У нас із татом народився ти (твоя сестра, брат). Це – “молоде покоління”. Тому, знайди гудзик ще менший і розмісти його на найвищих гілках. Гарно, чи не так? Але дерево не може жити без коріння. Коріння нашого дерева – батьки твоїх бабусів й дідусів. Їх називають “прадідами” . Ось тобі найбільший гудзик, покладіть його в основу стовбура, туди, звідки з дерева росте коріння.

  Коментар. Ця гра не тільки закріплює поняття “більше-менше”, а й формує шанобливе ставлення до старших, розуміння взаємозвۥязку поколінь, відчуття свого місця призначення у родині.

Бабусин гудзик.

Візьміть гудзик, який був на одязі вашої мами (чи матері вашого чоловіка).Дайте дитині потримати його в руках і скажіть:

• Цей гудзик був на блузі твоєї баусі. Як ти гадаєш, що він бачив?

Коментар. Гра може називатися й по іншому, якщо ви візьмете в руки гудзик іншого члена вашої сімۥї. Придумуючи розповіді, ви можете ознайомити дитину з різними соціальними ситуаціями й навчити поводитися в них, спираючись на досвід когось із родичів.

Цикл “Режим дня”.

Тепер, коли ви з дитиною розкрили багато секретів, які приховують гудзики, можна використати їх для символізації моментів, пов’язаних з режимом дня. Це важливо для розвитку самостійності й здатності доводити справу до кінця.

Доберіть 9 комплектів гудзиків:

• 10 маленьких білих;
• 10 великих білих;
• 10 середніх жовтих;
• 10 середніх зелених;
• 10 середніх коричневих;
• 10 середніх фіолетових (чи бузкових);
• 10 великих синіх;
• 10 великих червоних;
• 10 великих чорних.

Із шкільних гумок і циганських голок зробіть два пристрої для нанизування гудзиків (утримвачі). Домовтеся з дитиною про значення гудзиків:

• маленькі білі – символ чистоти (означають гігієну).
• великі білі – символ чистоти в домі (означають домашні справи: прибирання, прання, миття посуду).
• жовті – символ сонця та енергії (означають сніданок);
• зелені – символ спокою та гармонії (оначають обід);
• коричневі – символ фізичного здоровۥя (означають післяобідній та нічний сон );
• фіолетові – символ смеркання (означають вечерю);
• сині символ почуттів та емоцій (означають різні соціальні контакти);
• червоні символ активності (означають добрі справи та вчинки і видаються як винагорода);
• чорні – означають погано зроблені справи або відмову від погано виконаного завдання.

          Ви плануєте з дитиною наступний день(якщо це ваша дитина – з вечора). Обговорюйте моменти, повۥязані з режимом дня, позначайте їх гудзиками і поступово викладайте їх зверху вниз. Верхній гудзик символізує справи на початок дня. Наприклад, пробудження як вияв активності, позначимо червоним гудзиком. Наступна  – зарядка, також червоним гудзиком. Вмивання – малий білий гудзик. Сервірування столу – великий білий гудзик. Сніданок – жовтий гудзик і т.д.  Закінчує гудзиковий ланцюжок режиму дня – сон – коричневий гудзик.

Потім разом з дитиною ви нанизуєте гудзики на утримувач так, щоб унизу був гудзик, який символізує сон, а зверху червоний гудзик, який символізує пробудження. Таким чином, ви отримуєте символічний розпорядок дня, вчите дитину послідовності дій протягом дня, формуєте  навички планування свого часу.

У перші дні занять, коли ще не сформовані навички усвідомлення своїх дій  і їх послідовності, ви видаєте дитині за виконану дію (передбачену режимом) відповідний гудзик. Разом з дитиною ви нанизуєте його на вільний утримувач. Крім того, якщо дитина позитивно себе виявила чи нашкодила, ви нагороджуєте її червоним чи чорним гудзиком. Вона може складати їх в окрему коробку. Ввечері ви підбиваєте підсумок дня. Дитина порівнює заповнені утримувачі, співвідносить заплановані справи з реально виконаними. Якщо якісь питання не були виконані, ви разом аналізуєте причини. Можливо, вам стане в пригоді коробка з червоними й чорними гудзиками, які дитина отримала за день. Терпляче працюючи за цією системою, дитина згодом самостійно плануватиме наступний день, ви навчите її виконувати заплановане й оцінювати свої дії.

КАК БОРОТЬСЯ С ДЕТСКИМ «Я НЕ УМЕЮ!»

Каждый новый навык делает ребенка все более независимым от родителей. 

Поначалу такая самостоятельность в радость, но праздничные достижения быстро превращаются в будничные обязанности. Понятно, что многим детям хочется опять стать маленькими, спрятаться за множеством «я не умею». И единственное, что тут можно сделать – это постоянно напоминать, успокаивать, убеждать что poдительские любовь и забота никуда не денутся.

1. «Давай подумаем, где этому можно научиться?»В Интернете посмотреть, спросить у кого-то, в библиотеку за книжкой сходить.

2. «Хочешь расскажу, как я этому научилась?»Ребенок часто чувствует себя неумейкой среди всемогущих взрослых и хорошо ему показать, что не всeгда так было и не всeгда так будет.

3. «Может быть есть способ обойтись тем, что умеешь?»Не получается нарисовать барашка – рисуй барашка в коробке. Это даст уверенность в своих силах и когда-нибудь барашек выглянет из коробки.

4. «Попробуем это сделать вместе?»Часто за словами о неумении стоит нежелание ребенка оставаться наедине с трудным или скучным делом.

5. «Давай я покажу тебе хитрый способ».Понятно, что ребенку хочется не учиться чему-то, а уже уметь это делать. И иногда есть способ научиться быстро. Вот хороший пример про куртку, который поможет малышу за несколько минут научиться надевать куртки, кофты, рубашки.Положите детскую куртку на плоскую поверхность (диван, табурет, пол), расправьте рукава; расстегнутая молния должна быть сверху. Поставьте ребенка лицом к воротнику или капюшону куртки. Одежда лежит как бы «вверх ногами по отношению к ребенку. Попросите малыша, чтобы он наклонился к куртке и продел руки в рукава. Пока ребенок находится в такой позе, возьмитесь за нижний край куртки и быстро перекиньте ее через голову малыша. Такая помощь нужна только в начале. Потом ребёнок будет сам «нырять» под край куртки одновременно натягивая рукава.

6. «Хочешь научиться или хочешь, чтобы кто-то сделал вместо тебя?»Скорее всего ребенок выберет второй вариант, но рано или поздно дойдет дело и до первого.

7. «Давай разберем это большое дело на маленькие и выясним, с какими кусочками ты сможешь справиться, а с какими нужно тебе помочь.»

8. «Ничего страшного, зато у тебя хорошо получается … (список успехов)».И ведь и правда, если подумать – какое колоссальное число сложнейших навыков ребенок освоил за последние 5-10 лет!

9. «Как думаешь, придется этому когда-нибудь учиться или можно обойтись?»
Не нужно рассказывать о необходимости некоторых навыков, пусть ребенок сам разберется.

Детская агрессия

    Агрессия – форма поведения, 

которая причиняет вред 

человеку, животному или предмету.

ПРИЧИНЫ АГРЕССИИ:

• Нарушения в развитии психики, соматические заболевания;
• Желание самоутвердится и привлечь внимание окружения;
• Низкая/ высокая самооценка;
• Защита, страх, тревога, злость, обида, безысходность, несдержанность, месть, ревность;
• Плохие взаимоотношения со сверстниками;
• Конфликты в семье, где присутствуют неуважение, агрессивное поведение, ссоры, использование физических наказаний;
• Родители непоследовательно формируют нравственные качества;
• Просмотр передач, мультфильмов и компьютерных игр, где присутствует насилие.
  

  ПОРТРЕТ АГРЕССИВНОГО РЕБЁНКА:

• Агрессивный ребёнок чувствует себя одиноким;
• Все время пытается вывести из равновесия своих близких, учителей;
• Агрессивный ребёнок насторожен;
• В конфликтных ситуация не считает себя виновным;
• Ребёнку не знакомо такое чувство, как сопереживание, ему безразличны чувства окружающих; – обидчивый, чувствительный, мстительный.
  

  СОВЕТЫ ДЛЯ РОДИТЕЛЕЙ

• Наблюдайте за ребенком. Если во время игры проявляется агрессия к игрушкам или домашним животным, то необходимо задуматься и выявить причины такого поведения.
• Необходимо научить ребенка контролировать себя, когда вы находитесь под действием стресса.
• Будьте последовательным в действиях. Чаще всего, дети проявляют агрессию тогда, когда не знают, как отреагируют родители на плохое поведение. Ребенок должен знать о последствиях.
• Нельзя применять силы и угрозы, в порывах гнева нельзя обзывать и унижать. Ребенок – это отражение его родителей, со временем он начнет копировать ваши слова и поведение.
• В семье должны быть уважительные и доверительные отношения, приучайте малыша рассказывать о его чувствах, о” победах” и” поражениях”, о том, что его волнует.
• Следите за тем, какие фильмы, мультфильмы смотрит ваш малыш. Анализируйте с ребенком какие персонажи в мультфильмах или книгах ему нравятся и наоборот.
• Подавайте своему ребенку пример гуманного отношения к окружающему миру. Проявляйте любовь, заботу и внимание. Ребенок должен чувствовать, что он важен и нужен для родителей. Почаще гуляйте с ребенком.
• Подвижные игры помогают выплескивать негативные эмоции, освободится от накопленной лишней энергии.
  

ГОВОРИТИ НЕ МОЖНА МОВЧАТИ, АБО 5 ПРИЧИН НЕ БРЕХАТИ ДИТИНІ

ГОВОРИТИ НЕ МОЖНА МОВЧАТИ, АБО 5 ПРИЧИН НЕ БРЕХАТИ ДИТИНІ

Знаєте, хто найбільше бреше дітям? Турботливі батьки. Вони дуже сильно люблять свою дитину й намагаються захистити її від болючих переживань і душевних страждань, а тому приховують від неї правду... І у такий спосіб роблять їй ведмежу послугу. Убезпечте батьків від однієї з найбільших помилок у вихованні та поясність, до чого може призвести брехня заради порятунку

1.БРЕХНЯ ПОЗБАВЛЯЄ ДИТИНУ МОЖЛИВОСТІ ЗРОСТАТИ

Якщо ви не говорите дитині правди, то позбавляєте її можливості набути важливого життєвого досвіду. Адже життя — зовсім не таке райдужне, як їй здається. А тому слід підготувати дитину до зустрічі з негараздами та несправедливостями.
Якщо дасте дитині змогу зустрітися із життєвими труднощами, ви зможете: допомогти дитині подолати їх — показати, як самі справляєтеся з проблемами; бути поруч, підтримувати дитину. 

2.РАНО ЧИ ПІЗНО ВСЕ ТАЄМНЕ СТАНЕ ЯВНИМ

Дитина однаково відчує, що ви брешете. І невідповідність між тим, що вона відчуває, і тим, що ви їй пропонуєте як пояснення, може зруйнувати довіру до вас. До того ж усе таємне рано чи пізно стане явним. Найболючіше, якщо дитина дізнається правду від сторонніх, приміром сусідів. Адже у такому разі вона не лише розкриє обман, а й втратить людину, якій вона довіряла, — тобто вас. Розчаруватися у мамі чи татові — найгостріший удар, який навіть складно уявити... 

3.ЩИРА ПРАВДА ОБ’ЄДНУЄ

У всьому поганому є щось і хороше. Будь-які життєві негаразди можуть стати тим чинником, який згуртує та об’єднає членів родини, стимулом залучити ширшу соціальну підтримку — родичів, друзів, знайомих, аби розв’язати ту чи ту проблему. Це теж важливий життєвий досвід для дитини, який допоможе їй зрозуміти, що поруч із нею турботлива родина і разом вони зможуть подолати все. 

4.ВТРИМАТИ ТАЄМНИЦЮ — СІЗІФОВА ПРАЦЯ

Слід докласти титанічних зусиль, аби зберігати «таємницю» чи дотримуватися того, як ви збрехали. Вам доведеться постійно всіх довкола контролювати й зав’язувати їм рота, аби хтось ненароком не сказав нічого зайвого. А ще збільшувати й підкріплювати брехню, коли у дитини виникатимуть нові запитання. Постійне підживлення брехні виснажуватиме вас й впливатиме на ваше життя так само сильно, як і труднощі, з якими ви зіткнулися. І що найголовніше — заважатиме подолати їх. 

5.НЕПРАВДА — НЕ НАЙЛІПШИЙ СПОСІБ УБЕЗПЕЧИТИ ДИТИНУ ВІД НЕГАТИВНИХ ПЕРЕЖИВАНЬ

Дитина відчуває будь-яку напруженість і труднощі у навколишньому світі, зокрема у власній родині. Проте, на відміну від дорослих, дитина не може висунути численні гіпотези, які дали б їй змогу пояснити те, що відбувається, обдумати їх й обрати найбільш слушний та імовірний варіант. А тому дитина «вмикає» фантазію. Утім, картини, які малює уява дитини, зазвичай бувають страшнішими, аніж те, що є насправді. Тож мовчання або брехня — навряд чи хороша стратегія для того, аби захистити дитину від болючих переживань. 

Звісно, різати щиру правду дитині теж не завжди варто. Для відвертої розмови слід ретельно підбирати слова і фрази, враховувати вік дитини та особливості її особистості. Іноді дізнатися правду досить боляче, і не тільки дітям. Але це не значить, що потрібно брехати. Питання в тому, як і в який момент сказати правду.

Зустріч з життєвими негараздами схожа на зустріч з вірусними інфекціями. Її результат залежить від імунних сил організму. Розвинути й зміцнити ці сили можна, якщо постійно тренувати свій імунітет, тобто стикатися з різними вірусами. Турботливі батьки, які використовують брехню та замовчування на благо дитини, насправді завдають їй шкоди. Адже кришталева ваза може довго стояти лише у зачиненій від будь-яких протягів шафі...

Говоріть своїм дітям правду, навіть якщо це нелегко.

6 порад для вихователів, щоб допомогти дитині подолати сором’язливість

Що таке сором’язливість?

Сором’язливість — риса особистості, що виникає у людини, яка постійно відчуває труднощі в певних ситуаціях взаємодії та спілкування. Зазвичай сором’язливість проявляється у стані нервово-психічного напруження. Для сором’язливості характерні різні порушення вегетативної нервової системи, психомоторики, мовленнєвої діяльності, емоційних, вольових, мисленнєвих процесів й водночас специфічні зміни самосвідомості. Сором’язливість найтісніше пов’язана із соромом — емоцією, що виникає в ситуаціях, які продукують соціальну тривожність, і якій властиві різноманітні прояви.

Випрацюйте стиль взаємодії з дитиною

Звертайте увагу на власну поведінку. Не говоріть у присутності дитини, що вона сором’язлива та боязка. Підкріплюйте її почуття впевненості у собі. Обережно залучайте дитину до завдань, які пов’язані зі спілкуванням.

Заохочуйте зоровий контакт

Коли говорите з дитиною, просіть її подивитися на вас чи скажіть, що любите її і хочете побачити її красиві/яскраві/лагідні очі. Щоб навчити дитину дивитися співрозмовникові в очі й закріпити цю навичку, регулярно нагадуйте їй про важливість зорового контакту.

Навчіть розпочинати розмову

Складіть разом із дитиною список фраз, за допомогою яких зможе розпочати розмову з різними людьми. Список може містити фрази, які, наприклад, можна сказати знайомому чи незнайомому дорослому, другу, з яким дитина давно не бачилася, новому однолітку на дитячому майданчику тощо. Аби дитина навчилася самостійно користуватися цими фразами, відтворіть кожну ситуацію у грі й обов’язково поміняйтеся ролями.

Відпрацюйте поведінку

Оберіть тему заняття з огляду на уподобання сором’язливої дитини і водночас таку, яка зацікавить інших дітей групи, наприклад «Підготовка до свята», «Моє хобі» чи «Домашній улюбленець». Під час таких групових занять кожна дитина матиме змогу поділитися власним досвідом. Якщо ви підготували сором’язливу дитину до такого заняття, то з її розповіді можна й розпочати. Якщо ж ні, то ліпше запитати її пізніше.

Спілкуйтеся з дитиною у спокійній обстановці

Говоріть спокійним, м’яким голосом, уникайте гучних та різких інтонацій. Доручайте конкретні завдання та уникайте наказів. Коли просите дитину про щось, звертайтеся до неї на ім’я й ніжно доторкайтесь. Утім, якщо дитині неприємний фізичний контакт — поставтеся до її уподобань з повагою. Будьте тактовні та терплячі, не робіть принизливих чи критичних зауважень.

Грайтеся з дитиною

Доберіть ігри для заняття в групі, під час яких діти матимуть змогу взаємодіяти одне з одним. Наприклад, запропонуйте гру «Співучі тварини». Попросіть дітей уявити, що тварини вміють співати. А відтак — зобразити, як звучать пісні у виконанні різних тварин. Під час заняття можна скористатися такими композиціями:

• «Черепаха-аха-аха...» (слова та музика Ганни Чубач) у виконанні жабеняти;
• «Баранці» (слова та музика Ганни Чубач) у виконанні песика;
• «Гусачок» (музика Олександра Албула, слова Зеновія Филипчука) у виконанні котика.

Прийоми, що полегшують дитині ранкові прощання

·                     Навчіться прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розставання. Інакше малюк відчує ваше занепокоєння і йому буде ще складніше заспокоїтися.

·                     Покладіть малюку до кишеньки яку-небудь пам'ятну річ, що нагадуватиме про вас, як сильно ви його любите.

·                     Ніколи не намагайтеся «вислизнути» непомітно від дитини, якщо хочете, щоб вона вам довіряла.

·                     Вигадайте забавний ритуал прощання й строго дотримуйтеся його, наприклад завжди цілуйте дитину в щічку, а потім ніжно потріться носиками або що-небудь подібне.

·                     Не намагайтеся підкупити дитину, щоб вона залишилася у дитячому садку за нову іграшку.

·                     Чітко дайте дитині зрозуміти, що хоч би які істерики вона влаштовувала, їй все одно доведеться йти до дитячого садка. Якщо ви хоч раз піддастеся дитині, надалі вам буде вже набагато складніше впоратися з її вередуваннями й слізьми.