ГОВОРИТИ НЕ МОЖНА МОВЧАТИ, АБО 5 ПРИЧИН НЕ БРЕХАТИ ДИТИНІ

ГОВОРИТИ НЕ МОЖНА МОВЧАТИ, АБО 5 ПРИЧИН НЕ БРЕХАТИ ДИТИНІ

Знаєте, хто найбільше бреше дітям? Турботливі батьки. Вони дуже сильно люблять свою дитину й намагаються захистити її від болючих переживань і душевних страждань, а тому приховують від неї правду... І у такий спосіб роблять їй ведмежу послугу. Убезпечте батьків від однієї з найбільших помилок у вихованні та поясність, до чого може призвести брехня заради порятунку

1.БРЕХНЯ ПОЗБАВЛЯЄ ДИТИНУ МОЖЛИВОСТІ ЗРОСТАТИ

Якщо ви не говорите дитині правди, то позбавляєте її можливості набути важливого життєвого досвіду. Адже життя — зовсім не таке райдужне, як їй здається. А тому слід підготувати дитину до зустрічі з негараздами та несправедливостями.
Якщо дасте дитині змогу зустрітися із життєвими труднощами, ви зможете: допомогти дитині подолати їх — показати, як самі справляєтеся з проблемами; бути поруч, підтримувати дитину. 

2.РАНО ЧИ ПІЗНО ВСЕ ТАЄМНЕ СТАНЕ ЯВНИМ

Дитина однаково відчує, що ви брешете. І невідповідність між тим, що вона відчуває, і тим, що ви їй пропонуєте як пояснення, може зруйнувати довіру до вас. До того ж усе таємне рано чи пізно стане явним. Найболючіше, якщо дитина дізнається правду від сторонніх, приміром сусідів. Адже у такому разі вона не лише розкриє обман, а й втратить людину, якій вона довіряла, — тобто вас. Розчаруватися у мамі чи татові — найгостріший удар, який навіть складно уявити... 

3.ЩИРА ПРАВДА ОБ’ЄДНУЄ

У всьому поганому є щось і хороше. Будь-які життєві негаразди можуть стати тим чинником, який згуртує та об’єднає членів родини, стимулом залучити ширшу соціальну підтримку — родичів, друзів, знайомих, аби розв’язати ту чи ту проблему. Це теж важливий життєвий досвід для дитини, який допоможе їй зрозуміти, що поруч із нею турботлива родина і разом вони зможуть подолати все. 

4.ВТРИМАТИ ТАЄМНИЦЮ — СІЗІФОВА ПРАЦЯ

Слід докласти титанічних зусиль, аби зберігати «таємницю» чи дотримуватися того, як ви збрехали. Вам доведеться постійно всіх довкола контролювати й зав’язувати їм рота, аби хтось ненароком не сказав нічого зайвого. А ще збільшувати й підкріплювати брехню, коли у дитини виникатимуть нові запитання. Постійне підживлення брехні виснажуватиме вас й впливатиме на ваше життя так само сильно, як і труднощі, з якими ви зіткнулися. І що найголовніше — заважатиме подолати їх. 

5.НЕПРАВДА — НЕ НАЙЛІПШИЙ СПОСІБ УБЕЗПЕЧИТИ ДИТИНУ ВІД НЕГАТИВНИХ ПЕРЕЖИВАНЬ

Дитина відчуває будь-яку напруженість і труднощі у навколишньому світі, зокрема у власній родині. Проте, на відміну від дорослих, дитина не може висунути численні гіпотези, які дали б їй змогу пояснити те, що відбувається, обдумати їх й обрати найбільш слушний та імовірний варіант. А тому дитина «вмикає» фантазію. Утім, картини, які малює уява дитини, зазвичай бувають страшнішими, аніж те, що є насправді. Тож мовчання або брехня — навряд чи хороша стратегія для того, аби захистити дитину від болючих переживань. 

Звісно, різати щиру правду дитині теж не завжди варто. Для відвертої розмови слід ретельно підбирати слова і фрази, враховувати вік дитини та особливості її особистості. Іноді дізнатися правду досить боляче, і не тільки дітям. Але це не значить, що потрібно брехати. Питання в тому, як і в який момент сказати правду.

Зустріч з життєвими негараздами схожа на зустріч з вірусними інфекціями. Її результат залежить від імунних сил організму. Розвинути й зміцнити ці сили можна, якщо постійно тренувати свій імунітет, тобто стикатися з різними вірусами. Турботливі батьки, які використовують брехню та замовчування на благо дитини, насправді завдають їй шкоди. Адже кришталева ваза може довго стояти лише у зачиненій від будь-яких протягів шафі...

Говоріть своїм дітям правду, навіть якщо це нелегко.

6 порад для вихователів, щоб допомогти дитині подолати сором’язливість

Що таке сором’язливість?

Сором’язливість — риса особистості, що виникає у людини, яка постійно відчуває труднощі в певних ситуаціях взаємодії та спілкування. Зазвичай сором’язливість проявляється у стані нервово-психічного напруження. Для сором’язливості характерні різні порушення вегетативної нервової системи, психомоторики, мовленнєвої діяльності, емоційних, вольових, мисленнєвих процесів й водночас специфічні зміни самосвідомості. Сором’язливість найтісніше пов’язана із соромом — емоцією, що виникає в ситуаціях, які продукують соціальну тривожність, і якій властиві різноманітні прояви.

Випрацюйте стиль взаємодії з дитиною

Звертайте увагу на власну поведінку. Не говоріть у присутності дитини, що вона сором’язлива та боязка. Підкріплюйте її почуття впевненості у собі. Обережно залучайте дитину до завдань, які пов’язані зі спілкуванням.

Заохочуйте зоровий контакт

Коли говорите з дитиною, просіть її подивитися на вас чи скажіть, що любите її і хочете побачити її красиві/яскраві/лагідні очі. Щоб навчити дитину дивитися співрозмовникові в очі й закріпити цю навичку, регулярно нагадуйте їй про важливість зорового контакту.

Навчіть розпочинати розмову

Складіть разом із дитиною список фраз, за допомогою яких зможе розпочати розмову з різними людьми. Список може містити фрази, які, наприклад, можна сказати знайомому чи незнайомому дорослому, другу, з яким дитина давно не бачилася, новому однолітку на дитячому майданчику тощо. Аби дитина навчилася самостійно користуватися цими фразами, відтворіть кожну ситуацію у грі й обов’язково поміняйтеся ролями.

Відпрацюйте поведінку

Оберіть тему заняття з огляду на уподобання сором’язливої дитини і водночас таку, яка зацікавить інших дітей групи, наприклад «Підготовка до свята», «Моє хобі» чи «Домашній улюбленець». Під час таких групових занять кожна дитина матиме змогу поділитися власним досвідом. Якщо ви підготували сором’язливу дитину до такого заняття, то з її розповіді можна й розпочати. Якщо ж ні, то ліпше запитати її пізніше.

Спілкуйтеся з дитиною у спокійній обстановці

Говоріть спокійним, м’яким голосом, уникайте гучних та різких інтонацій. Доручайте конкретні завдання та уникайте наказів. Коли просите дитину про щось, звертайтеся до неї на ім’я й ніжно доторкайтесь. Утім, якщо дитині неприємний фізичний контакт — поставтеся до її уподобань з повагою. Будьте тактовні та терплячі, не робіть принизливих чи критичних зауважень.

Грайтеся з дитиною

Доберіть ігри для заняття в групі, під час яких діти матимуть змогу взаємодіяти одне з одним. Наприклад, запропонуйте гру «Співучі тварини». Попросіть дітей уявити, що тварини вміють співати. А відтак — зобразити, як звучать пісні у виконанні різних тварин. Під час заняття можна скористатися такими композиціями:

• «Черепаха-аха-аха...» (слова та музика Ганни Чубач) у виконанні жабеняти;
• «Баранці» (слова та музика Ганни Чубач) у виконанні песика;
• «Гусачок» (музика Олександра Албула, слова Зеновія Филипчука) у виконанні котика.

Прийоми, що полегшують дитині ранкові прощання

·                     Навчіться прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розставання. Інакше малюк відчує ваше занепокоєння і йому буде ще складніше заспокоїтися.

·                     Покладіть малюку до кишеньки яку-небудь пам'ятну річ, що нагадуватиме про вас, як сильно ви його любите.

·                     Ніколи не намагайтеся «вислизнути» непомітно від дитини, якщо хочете, щоб вона вам довіряла.

·                     Вигадайте забавний ритуал прощання й строго дотримуйтеся його, наприклад завжди цілуйте дитину в щічку, а потім ніжно потріться носиками або що-небудь подібне.

·                     Не намагайтеся підкупити дитину, щоб вона залишилася у дитячому садку за нову іграшку.

·                     Чітко дайте дитині зрозуміти, що хоч би які істерики вона влаштовувала, їй все одно доведеться йти до дитячого садка. Якщо ви хоч раз піддастеся дитині, надалі вам буде вже набагато складніше впоратися з її вередуваннями й слізьми.

Рекомендації батькам з підготовки дітей до дитячого садка

·                     Привчайте малюка до самостійності й доступного для його віку самообслуговування.

·                     Розповідайте дитині, що таке дитячий садок, навіщо туди ходять, чому ви хочете, щоб вона туди пішла.

·                     Проходячи повз дитячий садок, з радістю нагадуйте дитині, як їй пощастило - восени вона зможе ходити сюди. Розповідайте рідним і знайомим у присутності малюка про свою удачу, кажіть, що пишаєтеся своєю дитиною, адже її прийняли до дитячого садка.

·                     Учіть дитину гратися. Психологи виявили чітку закономірність між розвитком предметної діяльності та її звиканням до дитячого садка. Найлегше адаптуються малюки, які вміють довго, різноманітно й зосереджено діяти з іграшками. Уперше потрапивши до дитячого садка, вони швидко відгукуються на пропозицію погратися, з інтересом досліджують нові іграшки. Дитина, яка вміє гратися, легко йде на контакт із будь-яким дорослим.

·                     Робіть разом з дитиною нескладну систему прощальних знаків уваги, так їй буде легше відпустити вас.

·                     Пам'ятайте, що на звикання дитини до дитячого садка може знадобитися до півроку. Розраховуйте свої сили, можливості і плани.

·                     Чим з більшою кількістю дітей і дорослих, з якими дитина спілкуватиметься у дитячому садку, вона побудує стосунки, тим швидше вона звикне. Допоможіть їй у цьому. Познайомтесь з іншими батьками та дітьми. Відвідуйте разом з дитиною прогулянки у дитячому садку.

·                     Дорогою у дитячий садок обговоріть з дитиною, що на неї чекає. Дуже важливо, щоб розмови про дитячий садок супроводжувалися лише позитивними емоціями. У Вас має бути спокійний голос і впевнена інтонація.

·                     Ніколи не лякайте дитину дитячим садком. Приблизно за тиждень першого відвідування дитячого садка попередьте дитину про це, щоб вона спокійно очікувала майбутню подію.

«Що робити, коли дитина кусається?»

З проблемою дитячих укусів стикаються і педагоги, і батьки дітей дошкільного віку. Неприємно всім: вкушеній дитині і тій, котра кусала, батькам з обох боків і педагогу. Почнемо з того, що в період раннього віку з 1 року до 3 років настає нова стадія розвитку дитини – автономна. Відбувається відділення особистості дитини, становлення її самосвідомості, тобто дитина виділяє себе в навколишньому світі. Від нього в цей період часто можна почути фразу «Я сам!».

Чому ж дитина кусається? Що робити?

Ці важливі питання є першою реакцією на ситуацію, виникнення якої, як правило, продиктоване віковими особливостями дитини і несприятливою психологічною обстановкою, що сформувалась навколо неї вдома і (або) в дитячому садку.

Уважно спостерігайте за дитину. Дуже скоро ви виявите, що вона кусається, потрапляючи у певну ситуацію: наприклад, коли навколо багато інших дітей, незадовго до прийому їжі, при невдоволенні діями ровесників, у конфліктній ситуації.

Причини дитячих укусів можуть бути різноманітні, але це не завжди прояв агресивності. Її виникнення може бути обумовлене такими факторами, як погана домашня атмосфера, невміння дитини висловлювати свої бажання вербально і, звичайно ж, це особливість вікового розвитку малюка.

Якщо ви помітили, що дитина кусається, чиніть таким чином:

1. Твердо і спокійно скажіть їй, що кусатися недобре. Поясніть, що вкушеній дитині дуже боляче і, якщо можливо, залучіть до допомоги потерпілому, разом погладьте того по руці.

2. Промовите з дитиною кілька простих фраз, що виражають її невдоволення, наприклад: «Ні», «Не хочу», «Я серджуся!». Спробуйте навчити її говорити ці фрази, коли необхідно.

3. Організовуйте і заохочуйте ігри з піском, водою, глиною, так як ці матеріали заспокоюють, сприяють зниженню агресії.

4. Обов’язково дайте дитині можливість якомога більше малювати олівцями, фломастерами, крейдою і, особливо, фарбами.

5. У розпорядженні дитини має бути досить будівельних матеріалів – кубиків або великого конструктора.

6. Вдома давайте дитині якомога частіше «гризти» тверду їжу: моркву, капусту, яблуко, огірок, сухарі, бублики і т. п. У дитини має бути місце, де вона може повзати, валятися, перекидатися.

7. Ніколи не вирішуйте свої проблеми при дітях за допомогою крику і кулаків!

8. Уникайте ситуацій, коли дитина може виявитися в тісному гурті інших дітей, постарайтеся забезпечити їй вільний простір.

9. Завжди дотримуйтеся режиму дня, чітко чергуючи активну діяльність з відпочинком і прийомами їжі в певний час.

10. Пам’ятайте – вираз вашого обличчя завжди відбивається на обличчях дітей. Будьте доброзичливі, більше посміхайтеся. Знайте, дитина перестане кусатися, якщо Ви в це вірите і допомагаєте їй.

Таким чином, кусанняу віці молодше 3 років – це цілком нормальне явище. Звичайно ж мовчки спостерігати за тим, як дитина кусається можна. Зазвичай твердо сказане “ні” і суворий вираз обличчя допомагають відбити у дітей бажання кусатися. Якщо діти продовжують кусатися після 3 років – це може вказувати на якісь проблеми або в емоційно-психічній сфері дитини, або вказувати на проблеми в сім’ї і неправильно обраному стилі сімейного виховання.

У віці 3-х роківдіти починають кусатися, коли відчувають свою слабкість, безпорадність або, коли просто налякані. Дитина може вкусити іншу дитину в бійці, або в момент, коли думають, що їх хтось може образити.

У віці 4-х роківкусаються діти, у яких є ті чи інші проблеми. Причини чому дитина кусається, слід шукати, перш за все, в сім’ї, у взаєминах у родині, у стилі сімейного виховання. Може виявитися, що дитина при кусанні так самовиражається, має проблеми з самоконтролем. У будь-якому випадку, дитині необхідна допомога фахівця, тому слід звернутися за консультацією до практичного психолога ДНЗ.